Пісень 7

¹Що за прегарні ноги твої в сандалах, ти, знатного батька дитино! а круглота твоїх стеген — неначе намисто, уроблене руками мистецькими;

²Пуп у тебе — се круглоточена чаша, повна по всяк час вина запашного, стан же в тебе — стіг пшеницї серед лилїй;

³Соски твої — се двойнята в серни;

⁴Шия твоя — наче вежа з слонової костї; очі в тебе — ставки Гесбонські коло воріт Батрабимських; ніс твій — мов вежа в лїсї Ливанськім, обернена ʼд Дамаску;

⁵Голова твоя — мов Кармель, волос на голові в тебе — мов пурпур, кучері твої — й цареві дивовижа.

⁶О, яка ж ти хороша, яка ти принадна, моя любко, твоїм цїлим видом!

⁷Стан твій — неначе пальма, груди ж твої — мов би винні грони.

⁸Думаю: вилїзу на пальму, вхоплюся за віттє, а груди твої будуть менї за грони винні, і запах із ніздер твоїх, — як би від яблок;

⁹Та й уста твої, як вино найлучше. — Воно тече право до милого мого, й солодить уста утомлені.

¹⁰Я належу до друга мого, він лине серцем до мене.

¹¹Ходи ж, мій любий, пійдемо в поле, жити мемо в селах;

¹²Вранцї рано вийдем у виноградник, оглянемо, чи вже розвилась лоза виноградна, чи овощ завязався, чи в цьвіту вже гранатові яблонї; там ти моїх ласк дознаєш.

¹³Пахнуть вже там мандрагори; у дверей наших всякі що найлучші плоди, нові й давні; все те я надбала про тебе, мій любий.