Екклезіаста 5

¹Уважай на ногу твою, йдучи в дом Божий, і будь готовий, скорше слухати, нїж приносити жертви робом дурнїв, що навіть не знають, як вони не гаразд чинять.

²Не квапся язиком, і серце твоє нехай не посьпішає вимовляти слово перед Богом. Бог бо на небі, а ти на землї; тим нехай у тебе буде слів не багацько.

³Бо як сни снуються тодї, як багацько клопотів, так і мова дурного виявлює себе многостю слів.

⁴Як обречешся обітом перед Богом, то не гайсь його спевнити, не любить бо він дурних; спевни твою обітницю.

⁵Лучше не обітувати, нїж, обітувавши, не спевнити.

⁶Не давай устам твоїм уводити тебе в провину, й не кажи ангелам (Божим): Се була похибка. На що тобі того, щоб Бог прогнївався за твої слова та й в нїщо обернув дїло рук твоїх?

⁷Бо, як у многих видивах сонних, так і в многих словах — багато марноти. Нї! ти бійся Бога.

⁸Як побачиш у якій країнї, що тїснять убогого та суд і правду насилують, то не дивуйся тому, бо над високим стоїть висший, а над ними ще висший;

⁹Перед же веде в цїлій країнї — царь, а сей дбає про всю країну.

¹⁰Хто любить гроші, не вдовольниться нїколи, хто ж любить багацтво, не похіснуєсь ним. А се — марнота.

¹¹Намножується статків, та бо намножується й тих, що їх спотребовують; і яке ж тому добро, чиї вони: хиба що дивиться на них своїми очима?

¹²Роботящий солодко спить, чи він ізїв мало, чи багацько; а пересит не дає багатому заснути в смак.

¹³Є ще одна доскулююча неміч, яку я бачив під сонцем; багацтво, що береже багатий на шкоду собі.

¹⁴Гине се багацтво через нещасливі пригоди; в його родиться син, і йому нїчо не допадеться в руки.

¹⁵Як вийшов нагим із материної утроби, таким і відходить, яким прийшов, і з усього, що придбав працею, не візьме, щоб понести в руцї своїй.

¹⁶Се ж велике лихо: яким прийшов, таким і відходь! Яка ж йому тодї користь, що завдавав собі працї на вітер?

¹⁷А він увесь вік свій їв у потемках, у великій журбі, в досадї та прикростях!

¹⁸От же що здалось менї добрим: їсти й пити та солодко вживати добра з працї своєї під сонцем через увесь час життя свого, що Бог йому дав; бо ж се доля його.

¹⁹І коли дав кому Бог багацтво й достаток, і дозволив ними користуватись та брати з них свій пай, так се — дар Божий.

²⁰Не довго буде він памятати днї життя свого, тим то Бог і надоложив йому радощами серця його.