1В злиднях своїх будуть вони з досьвітку шукати мене й говорити: Ой вернїмось до Господа, він бо вдарив, та він і загоїть, він поранив, і сам рани перевяже.
2У два днї нас оживить, третього дня — на ноги поставить, і жити будемо перед лицем у нього.
3Ми спізнаємо його; будемо намагатись (що-раз лучше) пізнавати Господа; він же явиться ранньою зорею, і прийде до нас, мов той пізний дощ, що скроплює землю.
4Та що ж я вчиню тобі, Ефраїме? що вчиню тобі, Юдо? Та ж чеснота ваша, мов та мрака порання, мов роса, що скоро зникає!
5Тим то я побивав їх через пророків, картав їх словами з уст моїх, і мій суд виднїв, наче сьвітло.
6Я бо милостї хочу, не жертви, а знаннє Бога любійше менї над всепалення.
7А вони, так само, як Адам, поламали вмову зо мною і зрадили мене.
8Галаад — стався містом безбожників, обризьканим кровю.
9Як в степу розбишаки чигають на людей, так ватага сьвященників вбиває подорожних і творить гидоти.
10Ув Ізраїля я виджу страшні речі, там блудництво в Ефраїма, тут опоганивсь Ізраїль.
11І тобі, Юдо, назначене жниво, як я одкличу полонь народу мого.