Жидів 6

¹Тим же, зоставивши початки Христового слова, ідїмо до звершення, не кладучи знов основин покаяння од мертвих дїл і віри в Бога,

²науки хрещення, і положення рук, і воскресення мертвих, і суду вічнього.

³І се зробимо, коли Бог дозволить.

⁴Неможливе бо тих, що раз уже просьвітились, і вкусили дара небесного, і стали причастниками Духа сьвятого,

⁵і вкусили доброго слова Божого і сили грядущого віка,

⁶та й відпали, знов обновляти покаяннєм, удруге розпинаючих у собі Сина Божого та зневажаючих Його.

⁷Земля бо, що пє падаючий часто на неї дощ, і родить билину, потрібну тим, хто її садить, приймає благословеннє від Бога;

⁸а котра приносить терни та бодяки, непотрібна і близька прокляття, котрої кінець на спаленнє.

⁹Ми ж надїємось по вас, любі, луччого і ближчого до спасення, хоч і говоримо так.

¹⁰Не єсть бо Бог неправеден, щоб забути дїло ваше і труд любови, що показали ви в імя Його, послугувавши і послугуючи сьвятим.

¹¹Бажаємо ж, щоб кожен з вас являв таке саме стараннє про тверду надїю аж до кінця,

¹²щоб не були ви лїниві, а послїдователї тих, що наслїдують обітницї вірою і довготерпіннєм.

¹³Обітуючи бо Аврааму Бог, яко ж бо нїкого не мав більшого, щоб клястись, кляв ся собою,

¹⁴глаголючи: „Істинно благословляючи благословлю тебе, і намножуючи намножу тебе.‟

¹⁵І так, бувши довготерпилив, одержав обітницю.

¹⁶Люде бо більшим кленуть ся, і всякої суперечки між ними конець на ствердженнє, — клятьба.

¹⁷У тому ж, хотївши Бог більше показати наслїдникам обітницї незмінність ради своєї, посередникував клятьбою,

¹⁸щоб двома речами незмінними (в котрих не можна обманити Богу) мали кріпке втїшеннє ми, що прибігаємо (до Нього) приняти надїю, що лежить перед нами,

¹⁹котру маємо, яко якор душі, тверду і певну, і входить вона у саму середину за завісою,

²⁰куди предтеча про нас увійшов Ісус, по чину Мелхиседековому, ставшись Архиєреєм по вік.