Дїяння 17

¹Перейшовши ж Амфиполь та Аполонию, прийшли в Солунь, де була школа Жидівська.

²По звичаю ж своєму, ввійшовши до них Павел, три суботи розмовляв з ними з писання,

³виказуючи і доводячи, що треба було Христу постраждати і воскреснути з мертвих, і що се Христос Ісус, котрого я звіщаю вам.

⁴І деякі з них увірували, та й пристали до Павла та Сили, і побожних Єленян велике множество і жінок значних немало.

⁵Завидуючи невірні Жиди, і назбиравши гультяїв, якихсь поганих людей, і зібравши купу, збунтували народ, і напавши на хату Ясонову, шукали їх, щоб вивести перед народ.

⁶Не знайшовши ж їх, поволокли Ясона та кілька братів до городської старшини, гукаючи: Ті, що заколотили вселенну, і сюди поприходили;

⁷Ясон прийняв їх; і всї вони йдуть проти уставів кесаревих, говорячи, що єсть иншій цар, Ісус.

⁸Стрівожили ж вони народ і городську старшину, що чули се.

⁹І взявши поруку у Ясона і в инших, відпустили їх.

¹⁰Брати ж зараз уночі вислали Павла та Силу у Верию. Прибувши вони (туди), прийшли в Жидівську школу.

¹¹Сї ж були благороднїщі від тих, що в Солунї; вони прийняли слово з великою охотою, що-дня розбираючи писаннє, чи так воно є.

¹²Многі ж з них увірували, і з Єленських жінок поважних і з чоловіків не мало.

¹³Як же довідались ті, що з Солуня Жиди, що і в Вериї проповідуєть ся від Павла слово Боже, то прийшли й сюди, бунтуючи народ.

¹⁴Зараз же післали тодї брати Павла, щоб йшов нїби над море, а Сила та Тимотей зостались.

¹⁵Ті, що провожали Павла, провели його аж до Атин, і, прийнявши наказ до Сили та Тимотея, щоб як найборжій прийшли до него, пійшли.

¹⁶Як же дожидав їх Павел в Атинах, кипів дух його в йому, бачивши город, одданий ідольству.

¹⁷Розмовляв же в школї з Жидами та з побожними, та й на торгу що-дня з тими, з ким довело ся.

¹⁸Деякі ж з философів Епикуреїв та Стоіків змагали ся з ним; і одні казали: Що хоче сей балакайло сказати? инші ж: Здаєть ся, буде проповідником чужих богів, — бо благовіствував їм Ісуса та воскресеннє.

¹⁹І, схопивши його, повели в Ареопаг, говорячи: Чи можемо знати, що се ти за нову таку науку проповідуєш?

²⁰Чуже бо щось вносиш в уші наші; то хочемо знати, що воно має бути.

²¹Усї бо Атиняне і захожі чужоземцї нї про що инше не дбали, як говорити або слухати що нове.

²²Ставши ж Павел посерединї Ареопага, рече: Мужі Атиняне, по всьому виджу, що ви вельми побожні.

²³Бо, ходячи та дивлячись на божницї ваші, знайшов я жертівню, на котрій написано: Невідомому Богу. Кому ж ви, не відаючи, поклоняєтесь, того я проповідую вам.

²⁴Бог, що сотворив сьвіт і все в йому, сей неба і землї Господь, не в рукотворних храмах домує,

²⁵нї від рук чоловічих служеннє приймає, дознаючи нужду в чому; сам бо дає всїм життє, і диханнє, і все;

²⁶і зробив з однієї крови ввесь рід чоловічий, щоб жили на всему лицї землї, відграничивши наперед призначені часи і границї домування їх,

²⁷щоб шукали Господа, чей намацяють Його та знайдуть, хоч недалеко (Він) від кожного з нас.

²⁸Ним бо живемо й двигаємось, і єсьмо, як і деякі з ваших поетів мовляли: Його бо й рід ми.

²⁹Бувши ж оце Божим родом, не мусимо думати, що Божество похоже на золото, або на камінь, різьбу, іскуства і видумки чоловічої.

³⁰От же не вважаючи на часи незнання, Бог тепер повелїває всїм людям усюди каятись;

³¹бо призначив день, в котрий судити ме вселенну правдою через Чоловіка, котрого наперед постановив, подаючи певноту всїм, воскресивши Його з мертвих.

³²Чуючи про воскресеннє мертвих, деякі сьміялись, инші ж казали: Послухаємо тебе знов про се.

³³І так Павел пійшов з посеред них.

³⁴Деякі ж люде, приставши до него, увірували, між котрими і Дионисий Ареопагит, і жінка на ймя Дамара, і инші з ними.